Improv Blog

Сhicago improv notes (part 1)



Час виходити із підпілля і розповісти чому я поїхала у Чикаго.



Мабуть, у кожного в житті настає переломний момент дорослішання, коли деякі захоплення переходять у категорію «це для душі» або «я більше не маю на це часу», хоч хотілося б займатися ними постійно. Я відчула, що більше не хочу казати своїм мріям «не зараз, я на роботі». І про це моя історія.



У 2013 році я почала займатися зовсім незнаним для України напрямком театру — improv. Кожна вистава складається з 8−10 коротких історій, які актори розігрують з ключів від глядачів і за певними правилами. Такий тип театру свого часу став великою інновацією, бо глядач міг відчути себе співавтором всього, що створювалося на сцені. Магія improv у тому, що все створюється моментально, без попередніх домовленостей між акторами і більше ніколи не повториться, бо це імпровізація. Нас було 12 ентузіастів. Ми навчилися всьому чого знали методом спроб, помилок і аналізу. Але в один момент всі подорослішали, почали дивитися у різні сторони і команда розпалася. Знаєте, іноді буває дуже страшно залишитися у повній тиші навколо, бо тобі нема куди дітися від власних думок. Так от, 2017 рік був для мене саме таким потужним випробуванням на міцність. Рік з повним штилем в плані сценічної діяльності. Рік протягом, якого мала зрозуміти потрібна мені взагалі ІМПРОвізація чи ні? Чи я просто з цього всього виросла і попереду інакші життєві історії. Було так тихо і сумно, що я не знала куди від цього всього дітися. Але коли з кимось заходила розмова про improv, відчувала великий запал. Мені так подобалися виступи і середовище. Подобалося бути тренером і допомагати іншим розкриватися за допомогою інструментів імпровізації. Я вирішила, що треба себе якось витягувати з хандри і поступила у Lviv Business School (LvBS), щоб мати чарівний пендель щось робити. Тоді розпочалася моя робота над великим і дуже амбітним імпро-проектом.



У січні я дуже випадково натрапила на блог одного хлопця. Він був учасником 5-ти тижневого інтенсиву від IO Theatre, і день у день розписував свої враження від кожного навчального дня. Коли я дочитала до 5-ти днів, то почала гуглити скільки, коли, де? А в голові: О Боже, Чикаго це так далеко і нереально. Дзвоню Віктору, а він ні секунди не думав: Їдь, ми щось придумаємо, це ж твоя мрія. Ві, якби не твій поштовх, я б точно на все це не наважилася. Дуже дякую тобі за нього. Дякую, що ти у мене віриш більше, ніж я сама, і так сильно мене підтримуєш ❤️



І вже на наступному модулі у lvbs мої одногрупники брейнстормили звідки мені взяти гроші на всю цю поїздку. Хоч тоді в голові ще було багато сумнівів, чи вв’язуватися у таку авантюру. Друзі, я вам дуже вдячна за той момент, бо тоді відчула колосальну підтримку і відчувала її під час кожного наступного модуля. Дякую вам 💚



Останні півроку були дуже насиченими і важкими. Я готувалася до поїздки, вчилася, працювала, так багато, як мабуть ніколи в житті. І ось я тут, у Чикаго — столиці театрів ІМПРОвізації. Сьогодні починаються мої курси у театрі iO Chicago, з людьми зі всього світу: від Нової Зеландії, Південної Кореї до Франції, Великобританії і США. Такі різні країни, такі різні стилі і досвід. І мені досі важко у все це повірити.



До чого я це все веду і розповідаю цю довгу історію.



Люди, реалізовуйте свої творчі задатки, не відкладайте свої мрії «на потім», якими б вони не були великими чи нереальними. Усього можна досягти маленькими кроками. Інакше вони можуть перетворитися на обскура (як у фільмі Фантастичні звірі), який з’являвся через те, що діти «придушували» свою магію. А мрії і бажання робити, що подобається — це теж своєрідна магія. Спробуйте щодня задаватися запитанням: що я сьогодні зробив / зробила для здійснення своєї мрії? Мене це дуже стимулювало.



Кажуть, займайтеся тим, що ви любите і вам ніколи не доведеться працювати. Мені було важко на це наважитися, і потрібно ще трошки часу. Але я відчуваю, що зараз я, як ніколи у своєму житті, на правильному шляху. Чого і вам щиро бажаю!






Chicago
Made on
Tilda